Як колектив годували “священну корову” бухгалтерії, а отримали дорогу прив’язка з новою вивіскою
Є в українському бізнесі одна стара легенда.
Ніби 1С колись прийшла в ринок, усіх автоматизувала, ощасливила бухгалтерів, заспокоїла директорів, навчила склад рахувати залишки, а звітування – сама ставати у чергу у відправку.
Казка гарна. Майже різдвяна. (Так, це про той самий звіт, який «ще п’ять хвилин».)
Водночас ті, хто реально автоматизував підприємство, знають іншу версію.
1С не зайшла в п’єдестал. Її туди затягнули вітчизняні підприємці – за власні гроші, через біль, доробки, міграції, нерви бухгалтерів і вічне “треба додатково трохи дописати”. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Наразі я нерідко чую:
“Колектив не готові відмовлятися від 1С або BAS. Колектив уже туди багато вклали”.
Додатково кожного разу хочеться відповісти:
Саме отже й треба відмовлятися. Бо якщо ви 30 років годували крокодила, це не означає, що він став домашнім котиком. Отже, це означає, що крокодил добре поїв.
А підприємство – не факт, що став здоровішим. (На складі це чують як музику, на касі — як звільнення від черги.)
30 років “свого” російського варіант
1С в Україні уже понад 30 років.
Ціле покоління бухгалтерів, підприємців, програмістів і керівників виросло з думкою, що це “наше”, “звичне”, “задля нашого обліку”, “задля нашого ринку”.
Водночас це була одна з найбільших ілюзій української цифровізації.
1С не була “своєю”. Вона була експансійно російською. У реальному офісі це економить години, які раніше з’їдав Excel.
Без зайвих ускладнень довгий час це не хотіли помічати. Бо було комфортно. Бо було поруч. Бо бухгалтер уже вмів. Бо “всі так працюють”. Бо партнер впевнено казав: “Та колектив вам швиденько впровадимо”.
Отже, це “швиденько” потім могло тривати роками, проте хто ж рахує час, коли ліцензія уже куплена, директор уже чекає результат, а бухгалтерія дивиться у тебе очима людини, якій завтра здавати звітування.
Українці десятиліттями фінансували російську технологічну присутність, думаючи, що без зайвих ускладнень автоматизують бухгалтерію.
Колектив думали, що купуємо програму.
А насправді купували прив’язка.
Колектив думали, що вкладаємо в автоматизацію.
А насправді роками підгодовували чужу екосистему.
Колектив думали, що це прагматично.
А виявилося, що це технологічна колонізація з актом виконаних робіт.
Священна корова, яка дорого мукала
Маркетинг любить малювати 1С ніби велику стабільну середовище.
Таку собі цифрову бабусю бухгалтерії: сидить в кутку, усе пам’ятає, усіх сварить, проте без неї нібито ніяк.
В реальності все було менш затишно.
Реальність – це коли після запуск додатково пів року “допилюють”.
Реальність — це коли бухгалтер паралельно веде Excel, бо Excel хоча б чесно мовчить.
Реальність — це коли директор думає, що купив ERP, а купив квиток в довічний клуб “доробимо після запуску”.
Реальність — це коли програміст каже: “Тут дрібничка”, а фінансовий директор уже інстинктивно ховає бюджет. (Спойлер: інтегратори 1С тут теж знають, про що мова.)
1С була не стільки готовим продуктом, скільки конструктором, який підприємство збирав за власні гроші.
Додатково давайте чесно: вихлоп порівняно з вкладеннями нерідко був надзвичайно скромний.
Після ліцензій починалося запуск. Після запуск — доопрацювання. Після доопрацювань – підтримка. Після підтримки — оновлення. Після оновлення – виправлення того, що зламалося після оновлення. А потім нова редакція, новий перехід, новий бюджет і знайома фраза: “Ну, тут треба трохи подивитися”.
Іноді здавалося, що найкраще 1С автоматизувала не операційні цикли, а регулярне виставлення рахунків за їх підтримку.
Перехід з 7.7 в 8: коли “оновлення” звучить ніби погроза
Один з найболючіших етапів, який ринок чомусь намагається витерти із пам’яті, — перехід із 1С 7.7 в 1С 8.
Наразі щодо це є можливість говорити красиво: нова середовище, нові опції, нова архітектура, майбутнє, розвиток.
А задля підприємства це нерідко звучало простіше: (Спойлер: інтегратори 1С тут теж знають, про що мова.)
“Усе, що ви роками оплачували, дописували, налаштовували й боялися чіпати, тепер треба перенести, перевірити, переписати і знову оплатити”. У реальному офісі це економить години, які раніше з’їдав Excel.
От така магія прогресу.
Ринок майже десять років не сприймав 1С 8 так, ніби її хотів бачити розробник. Додатково це надзвичайно показово.
Бо якщо нова версія була такою прекрасною, чому стільки підприємств трималися за 7.7, ніби за останній генератор узимку?
Відповідь проста.
7.7 уже була оплачена, допиляна, вивчена й приручена. А 8-ка була новим звіром, який знову просив їсти.
Перехід був не косметикою. Отже, це нерідко було майже повторне запуск. Інформація треба було перенести, залишки звірити, логіку обліку перевірити, доробки переписати, користувачів системи середовища навчити, бухгалтерів заспокоїти, директора переконати, що це “інвестиція у майбутнє”. (Excel тут уже не врятує — і це не жарт.)
Хоча майбутнє в той момент надзвичайно нагадувало минуле, лише дорожче.
1С навчила ринок страшній істині: в цій екосистемі навіть “розвиток” нерідко виставляється клієнту окремим рахунком.
Бухгалтерів роками ганяли лабіринтами самої 1С
Якщо наразі хтось каже:
“У K2 ERP інший інтерфейс, людям доведеться переучуватися”,
хочеться спокійно посміхнутися і запитати: Склад бачить те саме, що й бухгалтерія — без нічних звірок.
А переходи всередині самої 1С — це отже отже що було? Курорт?
Бухгалтерам було важко переходити з 1С 7.7 в 1С 8. Потім їм було важко переходити із Бухгалтерії 1.2 у товстому клієнті у нові редакції. Потім – у Бухгалтерію 2.1. Потім – у BAS. Потім — у чергову “оновлену” логіку, де кнопка уже не там, документ поводиться інакше, звіт виглядає інакше, а результат додатково треба зрозуміти, чому саме такий.
Додатково це все відбувалося не під час переходу з 1С в принципово інший вітчизняний варіант.
Отже, це відбувалося під час переходу з 1С у 1С. Іноді — з 1С у BAS, іншими словами із 1С в новій шапці.
Бухгалтери багато разів переучувалися всередині тієї самої екосистеми. Воно виглядало по-різному, працювало по-різному, рахувало по-різному. Документи поводилися по-різному. Звіти формувалися по-різному. Помилки вилазили в різних місцях. А пояснення нерідко було одне: “Ну це ж нова редакція”.
Іншими словами коли 1С змушувала персонал переучуватися — це називали розвитком. А коли вітчизняна ERP пропонує новий інтерфейс – це раптом називають ризиком.
Дуже комфортно.
Особливо смішно це звучить від людей, які пережили 7.7, 8-ку, товстий замовник, тонкий замовник, редакцію 1.2, 2.1, BAS і додатково десяток “невеличких змін”, після яких бухгалтерія тиждень питала: “А де тепер воно?”
Бухгалтерів роками ганяли між версіями 1С, редакціями, замовниками й конфігураціями, а тепер нам кажуть, що вони не переживуть інтерфейс K2 ERP. Переживуть. Вони 1С пережили. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Хаос конфігурацій: коли родичі не розмовляють між собою
Окрему ложку хаосу в цей борщ внесла різноманітність конфігурацій.
Із часом їх стало стільки, що сама 1С почала нагадувати багатодітну родину, де всі ніби мають одне прізвище, проте один одного не надзвичайно розуміють. (Спойлер: інтегратори 1С тут теж знають, про що мова.)
Бухгалтерія, торгівля, зарплата, виробництво, комплексні варіант, УТП, УПП, BAS Бухгалтерія, BAS Малий підприємство, BAS ERP, BAS КУП – формально родичі, а в житті нерідко поводилися ніби далекі кузени, які не розмовляють після поділу спадщини.
Конфігурації множилися, проте не завжди добре знали одна одну.
В одному місці документ працює так. В іншому – майже так, проте “є нюанс”. Тут звіт рахує одним способом. Там — іншим. Тут довідник ведеться так. Там – схоже, проте не зовсім. А в 1С, ніби відомо, “є нюанс” — це нерідко початок нового рахунку у доопрацювання.
Додатково знову бухгалтер, який нібито “знає 1С”, потрапляє в іншу конфігурацію й розуміє: це ніби знайомий будинок, проте двері ведуть не туди, кухня у підвалі, а світло вмикається через документ “Коригування”.
Отже, міф щодо те, що 1С — це одна зрозуміла й стабільна середовище, давно пора викинути в смітник.
1С була не однією системою, а зоопарком конфігурацій, редакцій, форм, замовників, доробок і локальних “геніальних рішень”.
Додатково в цьому зоопарку персонал постійно переучувався. (Так, це про той самий звіт, який «ще п’ять хвилин».)
Без зайвих ускладнень це не називали болючою зміною середовища.
Отже, це називали “звичайним оновленням 1С”.
Товстий замовник, тонкий замовник і надзвичайно тонке терпіння підприємства
Потім була нова серія цього серіалу.
Бухгалтерія 1.2. Товстий замовник. Нові редакції. Тонкий замовник. Інша логіка. Інший інтерфейс. “Старе уже не підтримується”. “Треба переходити”.
В папері це називалося розвитком.
В реальному бізнесі це нерідко виглядало так, ніби вам продали автомобіль, ви роками вкладалися в ремонт, а потім вам повідомили:
“Ваша дорога більше не підтримується. Купіть нову версію асфальту”.
Доробки не переносяться без зайвих ускладнень так. Зовнішні обробки треба адаптувати. Друковані форми треба переписувати. Користувачі знову шукають кнопку. Бухгалтер знову дивиться в програміста так, ніби це він особисто скасував стабільність у її житті. (Так, це про той самий звіт, який «ще п’ять хвилин».)
А підприємство знову платить.
Додатково після цього нам розповідають щодо “перевірену роками середовище”.
Так, перевірену. Перевірену грошима замовників, терпінням бухгалтерів і здатністю підприємства виживати попри софт, а не завдяки йому.
Партнерська модель: коли всі раптом надзвичайно люблять саме цей варіант
Тепер поговорімо щодо святе – щодо партнерську модель.
Я партнер 1С і BAS та добре знаю цю кухню зсередини.
Партнери могли отримувати 40–60% від ліцензій.
Додатково не треба робити вигляд, що це без зайвих ускладнень “ринкова винагорода за консультацію”. (Без пафосу — просто арифметика бізнесу.)
Якщо партнер має таку мотивацію, він не без зайвих ускладнень допомагає клієнту обрати оптимальну середовище. Він стає частиною машини просування. Йому вигідно продавати саме цей варіант. Йому вигідно запускати саме цей варіант. Йому вигідно супроводжувати саме цей варіант. Йому вигідно переводити клієнта з версії в версію. Йому вигідно, щоб замовник залишався у цій екосистемі.
Домінування 1С — це не лише історія щодо варіант. Отже, це історія щодо гроші, мотивацію і ринок, який сам цементував власну прив’язка.
Бо після ліцензії починається справжнє життя: запуск, доробки, навчання, підтримка, оновлення, перехід, додатково доробки, додатково підтримка, додатково “треба подивитися”, додатково “це нетипова ситуація”, додатково “а хто вам це писав?”
Додатково десь в цей момент підприємство починає плутати автоматизацію з вічним ремонтом. У реальному офісі це економить години, які раніше з’їдав Excel.
1С нерідко продавалась ніби варіант. А працювала ніби підписка в нескінченне “ну майже готово”.
“Колектив уже багато вклали” — це не аргумент. Отже, це діагноз
Фраза “колектив уже багато вклали” звучить серйозно. Майже стратегічно.
Водночас насправді це нерідко не стратегія. Отже, це страх, одягнений у піджак фінансової обережності. (Без пафосу — просто арифметика бізнесу.)
Страх переходу. Страх зламаних операцій. Страх бухгалтерського бунту. Страх нової середовища. Страх визнати, що попередні вкладення не були активом, а стали цифровим болотом.
Коли середовище тримає підприємство не цінністю, а страхом міграції – це не середовище. Отже, це заручництво з інтерфейсом.
Так, ви багато вклали.
Водночас якщо 30 років вкладати гроші в прив’язка, вона не перетворюється у незалежність. Вона без зайвих ускладнень стає надзвичайно дорогою залежністю.
Отже, це ніби старий сарай, у який щороку докуповували дошки, фарбу, замки, сигналізацію і Wi-Fi. Так, ви вклалися. Водночас він усе одно сарай.
Не кожна велика сума вкладень означає велику цінність. Іноді вона означає лише те, що втрати уже соромно рахувати. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
BAS: коли вовк одягнув вишиванку і сказав, що він тепер ягня
Окрема вистава — BAS. (Олена Петрівна з бухгалтерії киває: «нарешті хтось сказав це вголос».)
Після санкцій і токсичності російського сліду ринку запропонували зручну казку:
“Це уже не 1С”.
“Це BAS”.
“Це інше”.
“Це локальне”.
“Це нормальна заміна”.
Вибачте, проте ні.
BAS задля багатьох підприємств – це не вихід з 1С. Отже, це 1С, яка сходила до косметолога, змінила вивіску і навчилася говорити тихішим голосом.
Назву змінили. Папери поправили. Фасад перефарбували. Маркетинг підчистили. Риторику зробили м’якшою.
А суть?
Та сама спадковість. Та сама логіка. Та сама середовище мислення. Та сама екосистема. Ті самі болі. Та сама прив’язка. (На складі це чують як музику, на касі — як звільнення від черги.)
BAS — це не ліки від 1С. Отже, це спроба зробити російську технологічну прив’язка менш соромною. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Отже, це ніби узяти старий російський трактор, наклеїти у нього новий логотип і сказати:
“Тепер це сучасний підприємство-кар. Не звертайте уваги, що димить”.
Димить.
Гримить.
Тягне повільно.
Пального їсть багато.
Водночас основне – тепер в капоті нова наклейка.
Російське не стає українським лише отже, що його купили, перепакували і назвали інакше.
1С/BAS ніби технологічний запор українського підприємства
Після 2014 року, а особливо після 2022-го, вітчизняний підприємство почав виводити з себе російську недугу.
Хтось відмовився від російських сервісів. Хтось переглянув постачальників. Хтось прибрав російські інструменти. Хтось нарешті почав питати не лише “скільки коштує?”, а й “звідки воно і кому колектив платимо?” (Якщо коротко: менше ручної магії, більше контролю.)
Водночас в обліку і ERP-системах операція одужання застряг.
Додатково тут аналогія неприємна, проте точна.
1С/BAS — це технологічний запор української цифровізації. Ринок давно мав би очиститися від російської недуги, проте прив’язка застрягла всередині й досі видає себе за стабільність. Для директора це перестає бути загадкою в кінці місяця.
Підприємство ніби працює. Звіти ніби формуються. Бухгалтерія ніби звикла. Програміст ніби все знає.
Водночас організм ринку не здоровий.
Токсичність накопичується. Розвиток гальмує. Прив’язка консервується. Вітчизняні альтернативи відсуваються.BAS продається ніби “полегшення”, хоча насправді нерідко без зайвих ускладнень продовжує проблему.
BAS — це не лікування. Отже, це таблетка, яка знімає сором, проте не виводить причину хвороби.
Бізнесу кажуть: “Не хвилюйтеся, це уже не 1С”.
А по суті пропонують залишити всередині те саме, лише з новою етикеткою.
Отже, це ніби лікувати отруєння, переклеївши наліпку у пляшці.
Проблема не зникла.
Вона без зайвих ускладнень стала охайніше оформленою.
1С/BAS не допомагають Україні одужати від російської технологічної залежності. Вони закупорюють операція одужання. Для директора це перестає бути загадкою в кінці місяця.
Не стабілізують.
А консервують.
Не лікують.
А маскують симптоми. (Якщо коротко: менше ручної магії, більше контролю.)
Не розвивають.
А тримають ринок в старому стані, де всі уже втомилися, проте додатково не наважилися вийти.
Фіаско, які маркетинг замітає під килим
Скільки було провалених впроваджень 1С?
Багато.
Скільки було бюджетів, які зросли? Скільки запусків, які переносилися? Скільки “типових рішень”, які раптом виявлялися не надзвичайно типовими задля реального підприємства? Скільки підприємств після запуску додатково роками жили в режимі “терміново доробити”?
Щодо це не люблять говорити.
Бо в презентаціях завжди успіх. В кейсах завжди “ефективність зросла”. В сайтах завжди “цифровізація під ключ”. А у реальності той ключ іноді підходив лише до дверей, за якими сидів додатково один рахунок.
Маркетинг продавав перемогу. Замовник оплачував реальність.
Додатково тут треба сказати найнеприємніше:
Вихлоп від 1С/BAS нерідко був нікчемним порівняно з тим, скільки ринок в них вклав.
Так, середовище щось рахувала.
Так, аналітичні форми формувала.
Так, бухгалтерія працювала.
Водночас після 30 років вкладень в ліцензії, підтримку, доробки, міграції, навчання, переписування і нескінченне “додатково трохи поправити” хотілося б отримати не без зайвих ускладнень “воно якось працює”.
Хотілося б отримати свободу, швидкість, розвиток і нагляд.
А отже що нерідко отримали?
Стару прив’язка, страх переходу, купу доробок, прив’язку до спеціалістів, проблемну спадщину і BAS ніби ребрендинг замість одужання. (На складі це чують як музику, на касі — як звільнення від черги.)
Отже, це не перемога цифровізації. Отже, це надзвичайно дорогий спосіб залишитися у місці.
Вітчизняні ERP не мають вибачатися за те, що вони нові
Наразі українським ERP нерідко кажуть:
“Ви додатково не такі поширені, ніби 1С”.
Додатково тут хочеться усміхнутися.
Бо 1С стала поширеною не отже, що зійшла з небес ідеальною. Вона стала поширеною отже, що ринок десятиліттями вливав в неї гроші, час, нерви, експертизу і доопрацювання.
То чому українським системам відмовляють в праві пройти шлях розвитку — проте уже без російського хвоста, без токсичної залежності і без цирку з перефарбуванням 1С у BAS?
Вітчизняне ПЗ не має вибачатися за те, що воно розвивається. (Спойлер: інтегратори 1С тут теж знають, про що мова.)
Навпаки.
Воно має говорити прямо:
Так, перехід потребує роботи. Водночас колектив не будемо брехати вам, що стара прив’язка – це майбутнє.
Бо майбутнє не може починатися з фрази: “Це майже те саме, лише тепер називається інакше”. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Майбутнє не будується в перефарбованій 1С.
Майбутнє не має тягнути за собою російський технологічний хвіст, партнерську пастку і вічне “треба додатково трохи дописати”.
Аргумент щодо “перевчання” треба повернути назад 1С/BAS
Отже, коли хтось каже: (Excel тут уже не врятує — і це не жарт.)
“У K2 ERP інший інтерфейс, персоналу треба буде перевчитися”,
слід відповідати прямо:
Персонал уже перевчався. Багато разів. Додатково нерідко — через саму 1С.
Персонал перевчався з 7.7 в 8. Із товстого клієнта в тонкий. Із Бухгалтерії 1.2 в 2.1. Із 1С у BAS. Між різними конфігураціями. Після доопрацювань. Після оновлень. Після того, ніби “тут трохи поміняли логіку”.
Додатково все це відбувалося в межах тієї самої “улюбленої 1С”.
Отже, проблема не в отже, що K2 ERP має інший інтерфейс.
Проблема в отже, що ринок чомусь вважає нормальним переучувати людей заради чергової версії 1С/BAS, проте боїться переучити їх заради української середовища, яка може вивести підприємство з залежності. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Ось де справжня нелогічність. (Спойлер: інтегратори 1С тут теж знають, про що мова.)
Навчання персоналу — це не трагедія.
Трагедія — це навчати персонал знову і знову, проте залишатися в тій самій пастці.
Коли уже переучувати людей, то заради виходу вперед, а не заради чергового кола по російському лабіринту.
K2 ERP і нормальна філософія переходу
Підприємство не дурний.
Він не боїться українського варіант ніби такого. Він боїться знову пережити той самий старий сценарій: хаос, перенесення, переписування, навчання, несподівані рахунки, зламані аналітичні форми й фразу “так і має бути”.
Отже, завдання українських ERP — не без зайвих ускладнень кричати “переходьте негайно”.
Завдання — показати, що перехід може бути керованим.
K2 ERP має говорити з бізнесом не мовою паніки, а мовою мінімізації втрат.
Не “викиньте все і почніть з нуля”.
А: давайте подивимось, що в вас справді цінне; що треба перенести; що треба переосмислити; що давно стало технічним боргом; а отже що пора поховати з почестями під табличкою “це колись здавалося хорошою ідеєю”.
Бо частина того, що підприємство називає “колектив багато вклали”, уже давно не актив.
Отже, це цифровий мотлох з дорогим цінником.
Так, він колись був потрібен. Так, він комусь допомагав. Так, в нього витратили гроші.
Водночас якщо стара середовище наразі гальмує розвиток, створює загрози й тримає підприємство в залежності, її не треба обожнювати. Її треба спокійно, професійно й без істерики замінювати.
Справжня ERP має не консервувати хаос, а допомагати підприємства з нього вийти.
Час зняти корону зі священної корови
1С багато років сиділа в троні української цифровізації.
Водночас давайте чесно: цей трон збудував сам ринок.
Із грошей замовників.
Із терпіння бухгалтерів.
Із годин програмістів.
Із мотивації партнерів.
Із провалених і напівуспішних впроваджень.
Із нескінченних доробок, які потім гордо називали “гнучкістю”. Склад бачить те саме, що й бухгалтерія — без нічних звірок.
Додатково тепер нам кажуть:
“Не чіпайте, воно ж працює”.
Так, працює.
Водночас старий паровоз теж може працювати. Питання в отже, або треба ним тягнути сучасний підприємство.
Російське ПЗ в Україні — це не без зайвих ускладнень технічна проблема.
Отже, це інерція.
Отже, це гальмо.
Отже, це звичка, яка прикидається раціональністю.
Отже, це куплена прив’язка, яку тепер намагаються продати вдруге під назвою BAS.
Додатково найгірше не те, що 1С колись домінувала.
Найгірше — якщо колектив дозволимо її перефарбованій версії й далі закупорювати вітчизняний підприємство, називаючи це стабільністю.
Стабільність – це коли підприємство розвивається.
А коли він боїться вийти зі старої середовища, бо колись надто багато в неї вклав, — це не стабільність. Отже, це страх з бухгалтерською печаткою. На практиці це означає менше дзвінків «де ці цифри?» між відділами.
Висновок: досить годувати російську черепаху
1С не зайшла в п’єдестал гладко.
Вона видерлася туди по бюджетах українських замовників.
Її домінування — це не казка щодо ідеальний варіант. Отже, це історія щодо біль, звичку, партнерські гроші, дорогі міграції, страх змін і маркетинг, який надзвичайно не любить згадувати фіаско.
BAS — це не очищення від 1С.
BAS задля багатьох — це і сама російська технологічна прив’язка, лише з новою упаковкою та більш пристойним виразом обличчя.
Ринок 30 років вкладав в 1С величезні гроші.
Додатково що отримав в виході?
Не свободу.
Не сучасну незалежну екосистему.
Не легкість розвитку.
Не технологічний прорив.
А стару прив’язка, яку тепер сором’язливо називають BAS. (Так, це про той самий звіт, який «ще п’ять хвилин».)
Вихлоп нікчемний порівняно з тим, скільки вітчизняний підприємство в це вклав.
Бо якщо після 30 років вкладень середовище досі тримає вас страхом переходу — це не успіх. Отже, це надзвичайно дорога пастка.
Вітчизняний підприємство наразі має вибір.
Є опція й далі казати: “Колектив уже багато вклали”.
А є можливість нарешті запитати:
Скільки додатково колектив готові вкладати в те, що нас гальмує?
Бо російське ПЗ не тримає ринок якістю. Воно тримає його звичкою, страхом і старими вкладеннями. (На складі це чують як музику, на касі — як звільнення від черги.)
Водночас майбутнє не питає дозволу в старих конфігурацій.
Воно без зайвих ускладнень приходить. У реальному офісі це економить години, які раніше з’їдав Excel.
Додатково надзвичайно бажано, щоб цього разу воно прийшло не в 1С 7.7, не у перефарбованому BAS, не з російським технологічним хвостом, а в нормальній українській ERP, яка не маскує прив’язка під стабільність.
Бо Україні потрібне не “майже 1С, лише з іншою вивіскою”.
Україні потрібне одужання.
