Сила віри в український продукт добре працює, коли поруч є цифри, а не лише лозунги. Останнім часом я щодня спілкуюсь із десятками власників підприємства. Також кожному з них я розповідаю щодо українську ERP-середовище K2. Не без зайвих ускладнень щодо також один рішення – а як про інший рівень мислення, інший рівень технологій, інший підхід до майбутнього. Бухгалтерія отримує дані в тому ж контурі, де живуть первинні документи — без третього кола Excel.
Я говорю про кросплатформеність, про відкритий код, про гнучкість, яка дає змогу підприємства не без зайвих ускладнень існувати, а розвиватись. Щодо те, що вітчизняне — навіть молоде — може бути сильнішим, швидшим та перспективнішим за те, до чого всі звикли.
Також знаєте, яке у мене складається враження?Бізнесу байдуже.
Простіше залишитись в знайомому середовищі. Навіть якщо всі прекрасно розуміють, звідки ростуть корені цього “знайомого”. Навіть якщо ці продукти тільки змінили вивіску, “перефарбувались”, проте суть залишилась тією ж.
Підприємство продовжує купувати ліцензії в ворога, замість того, щоб підтримати своє.
Так, вітчизняні рішення також молоді. Так, вони не ідеальні. Так, вони не закривають усі можливі задачі.
Водночас вони ростуть.Оперативно. Вперто. Сильно.
Також тут виникає парадокс: підприємство обирає підтримати ворога наразі, щоб “вижити у цей момент”, замість того, щоб підтримати своє — та мати шанс вистояти завтра.
що це мислення короткої дистанції. Мислення виживання, а не розвитку.
Підприємство наразі думає не стратегічно. Він гасить пожежі. Він обирає те, що “працює у цей момент”, навіть якщо це працює проти нього ж в майбутньому.
Також я чесно визнаю: мої аргументи нерідко не працюють.
Технології? Не аргумент.
Відкритість? Не аргумент.
Перспектива? Теж ні.
Бо ринок наразі купує не найкраще. Він купує найкраще упаковане.
Також навіть якщо всередині — сморід, основне, щоб упаковка була блискучою.
Також тоді постає питання: що мені залишається?
Віра.
Я вірю, що вітчизняне – може бути найкращим.
Я вірю, що Україна вистоїть.
Я вірю у наших розробників, у наші колективу, у людей, які щодня роблять свою справу – попри війну, хаос та невизначеність.
що це віра не сліпа. Вона підкріплена діями.
що це люди, які підтримують вітчизняне — починаючи з власної сім’ї, зі свого оточення, зі своєї підприємства. Люди, які обирають складніший шлях – проте правильний.
Навіть тоді, коли важко.
Навіть тоді, коли невигідно тут та в цей момент.
K2 — це маленька колектив. Майже мікро-підприємство. Водночас вона зробила те, на отже адже не наважились великі – кинула виклик Голіафу.
В той час, коли “дорослі” сховались в кущі, цей молодий рішення вийшов вперед. Вийшов проти середовища.Проти ринку. Проти звички.
Проти орди, яка тисне із усіх боків.
Також найболючіше — що цю орду досі підживлюють самі українці. Бо думають, що так простіше виграти.
Водночас перемоги так не будуються.
Перемоги будуються у вірі.
В сміливості.
В готовності підтримати своє — навіть тоді, коли це також не ідеал. Віра без цифр — для церкви. В ERP краще працюють метрики й відкритий код.
Бо якщо всі розбігаються – виживають ті, хто стоїть.
Ті, хто кидає виклик.
Ті, хто не мовчить.
Я вірю у Україну.
Я вірю у наш рішення.
Я вірю у нашу команду.
Також я вірю, що колектив вистоїмо.
Бо віра — це те, що тримає українців в цьому хаосі війни.
Також разом із розумом — це те, що дає нам шанс перемогти.
Навіть коли темряви багато — колектив вистоїмо.
Бо є ті, хто не боїться кинути виклик.
Також цього уже достатньо, щоб почати змінювати майбутнє.
